(за заповітом)

- testamentary arrangement

1) юр. заповідальний; переданий за заповітом

2) рел. що стосується Ветхого (Нового) завіту

* * *

1) юp. заповідальний; переданий за заповітом

2) peл. стосовний до Старого або Нового завіту

1. n юр.

заповідач

2. adj юр.

1) померлий, який залишив заповіт

2) переданий за заповітом

3. v

1) свідчити

2) складати заповіт

* * *

1) померлий, що залишив заповіт

2) переданий за заповітом

1) свідчити

2) складати заповіт

1) заповідач, який помер

2) переданий за заповітом; який залишив заповіт

3) заповідати, укладати заповіт; залишати за заповітом

•

- testate estate

1) юp. заповідальний; переданий за заповітом

2) peл. стосовний до Старого або Нового завіту

1) померлий, що залишив заповіт

2) переданий за заповітом

1) свідчити

2) складати заповіт

1. n

1) юр. передача нерухомої власності у спадщину

2) юр. здавання нерухомої власності в оренду

3) перехід престолу спадкоємцю

4) кончина, смерть

2. v

1) юр. заповідати майно; передавати майно у спадщину (в оренду)

2) переходити (до спадкоємця — про майно)

3) передавати владу (титул); відрікатися від престолу

4) померти

* * *

1) юp. передача нерухомості за заповітом

2) юp. здача нерухомості в оренду

3) перехід престолу спадкоємцеві (особл. demise of the crown)

4) юp. смерть, кончина

1) юp. заповідати майно ( кому-небудь); передавати майно в спадщину; переходити ( до спадкоємця- про майно)

2) здавати в оренду

3) передавати владу або титул; зрікатися престолу

4) померти

n юр.

спадкоємець нерухомого майна за заповітом

* * *

n; юр.

1. n

спадкоємець; наступник

2. v

успадкувати; бути спадкоємцем

* * *

1) спадкоємець

2) адепт

1) юp. передача нерухомості за заповітом

2) юp. здача нерухомості в оренду

3) перехід престолу спадкоємцеві (особл. demise of the crown)

4) юp. смерть, кончина

1) юp. заповідати майно ( кому-небудь); передавати майно в спадщину; переходити ( до спадкоємця- про майно)

2) здавати в оренду

3) передавати владу або титул; зрікатися престолу

4) померти

Гуссерль, Едмунд (1859, Просніц, Моравія - 1938) - нім. філософ, засновник феноменології і відповідного їй методу аналізу свідомості, з допомогою якого прагнув надати філософії характеру точної науки. Навчався у Ляйпцигу, Берліні й Відні. Працював в ун-тах Галле, Геттингена, Фрайбурга. У творчості Г. розрізняються три періоди: дофеноменологічний, феноменологічний і трансцендентально-феноменологічний. Дофеноменологічний період пов'язаний із впливом філософа і психолога Врентано, від якого Г. (через поняття інтенціональності свідомості) здобув вирішальний поштовх для спрямування своїх дослідницьких інтересів до царини філософії. У 1891 р. він видає свою першу велику працю "Філософія арифметики", у якій здійснена спроба дати психологічне обґрунтування основоположень математики. Проте, ознайомившись з критикою психологізму в логіці й математиці з боку Фреге (рецензента його праці), Г. відмовляється від попередньої дослідницької програми і звертається до логічного обґрунтування наукового знання. Перший том його двотомної праці "Логічні дослідження" уже містив ґрунтовну критику психологізму. Г. доводив, що психологія є емпіричною наукою, а логіка й математика (так само, як і філософія) є науками апріорними, які мають справу з раціональними поняттями та загальними й необхідними істинами. У цій же праці обґрунтовано ідею "чистої логіки", розглянуто питання про те, "що робить науку наукою", проведено розрізнення емпіричних та теоретичних наук, з'ясовано умови можливості наукової теорії як такої та ін. Феноменологічний період започатковує другий том "Логічних досліджень", в якому Г. прагне узгодити ідею "чистої логіки" з проблематикою теорії пізнання. Це прагнення здійснюється під орудою заклику "до самих речей", тобто до досвідної реальності, що у вигляді феноменів свідомості безпосередньо презентує себе пізнанню. Згідно з Г., феноменологія - це апріорна автономна наука про феномени свідомості. У межах феноменологічної концепції розгорнута характеристика поняття інтенціональності (як спрямованості свідомості до предмета), яке описує структуру та функціональні залежності смислопокладання; започатковано аналіз смислової будови людського світу, як вона дається науковим знанням; розкрито співвідношення "виразу" і його "значення"; показано, що умовою здійснення інтенції свідомості є її споглядальне виконання та ін. Трансцендентально-феноменологічний період був наслідком переходу Г. на позиції трансцендентальної феноменології як універсальної філософії - науки про людський світ і місце в ньому людини як смислового центру сущого. У цей період Г. вводить поняття (і операцію) трансцендентально-феноменологічної редукції, яка постає аналогом картезіанського універсального сумніву і поряд з ейдетичним (категоріальним) спогляданням загального та дескрипцією феноменально даного одиничного - у їх взаємодії - слугує основоположним складником феноменологічного методу. У мисленевій схемі "Ego - cogito - cogitatum" остання ланка становить "ноему", смисловий зміст свідомості; середня ланка постає "ноезою", "актом", інтенціональним переживанням (сприйняттям, пригадуванням тощо), з допомогою якого цей зміст дається; перша ж ланка є "чистою" (абсолютною) свідомістю, трансцендентальним суб'єктом, що немовби надбудовується над емпірико-психологічним "Я" кожної людини як його чиста можливість. Після Першої світової війни, що її Г. сприйняв як руйнацію старого європейського світу, його роздуми дедалі чіткіше і концентрованіше спрямовуються на осмислення завдань філософії (і відповідальності філософів) у відродженні життя. Він обстоює тезу, що феноменологія та притаманний їй метод редукції є шляхом абсолютного виправдання повновартісного людського існування, способом реалізації морально-етичної автономії людини. У праці "Картезіанські роздуми" Г. обґрунтовує трансцендентальну феноменологію в історико-філософському контексті і порушує дві нові проблеми - подолання соліпсизму та інтерсуб'єктивного характеру засад свого філософування. В останній, незавершеній праці "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" також з'являються дві принципово нові теми - аналіз феномена життєвого світу та історичний спосіб аргументації. Криза європейських наук, тобто втрата ними будь-якого життєвого значення для людини, пов'язується із вилученням людської суб'єктивності з наукової картини світу, в результаті чого "суб'єктивізм" став принципово ворожим щодо здобуття "об'єктивного" знання. Одначе спроби осмислити феномен життєвого світу як протогенної стихії виникнення наукової картини реальної дійсності засвідчили, що цей феномен є наскрізно історичним утворенням, а відтак, трансцендентально-феноменологічна редукція перетворювалась на редукцію історичну, передумовою здійснення якої ставало дослідження сталих історичних традицій розвитку європейської культури. На цій підставі в пізній феноменології Г. з'являється поняття "історичного апріорі" (трансцендентальної історичності свідомості). "Криза" стала своєрідним філософським заповітом мислителя, після смерті якого виявилось понад 40000 сторінок рукописів, заповнених стенографічним шрифтом, які утворили архів Г. в Лувені (Бельгія) і дотепер продовжують публікуватися в зібраннях його творів.

[br]

Осн. тв.: "Філософія арифметики" (1891); "Логічні дослідження". В 2 т. (1900); "Ідеї чистої феноменології або феноменологічна філософія" (1913); "Формальна і трансцендентальна логіка" (1929); "Картезіанські роздуми" (1931); "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" (1936)

скор. адміністратор спадщини з долученим заповітом (в якому не зазначено діхівника або зазначено неналежного виконавця духівниці)

- annuity contract

- deviseeer